Оприлюднено двадцятий огляд рішень ЄСПЛ від Верховного Суду

Прес-служба Верховного Суду опублікувала двадцятий огляд практики Європейського суду з прав людини, який охоплює 34 рішення, ухвалені за період з 3 по 7 червня 2019 року.

У справі "KOSAIT - СYPIEN AND OTHERS v. LITHUANIA" ЄСПЛ констатував порушення статті 8 Конвенції з захисту прав людини та основоположних свобод(право на повагу до приватного життя).

У 2012 році три заявниці звернулися до місцевих лікарень з проханням надати їм медичну допомогу під час пологів у домашніх умовах. Їм було відмовлено, оскільки це заборонено законодавством, а саме Медичними вимогами MN 40:2006. Тоді заявниці попросили Міністерство охорони здоров'я внести зміни до законодавства, щоб дозволити медичному персоналу надавати таку допомогу. Представник міністерства відповів, що такі зміни вносити до законодавства не планується, як і запроваджувати нові норми, які б регулювали послуги акушерства в домашніх умовах. Зауважив, що народження в пологовому відділенні - найбезпечніший варіант. Одна із заявниць без успіху оскаржували відповідь міністерства в адміністративному суді. Зрештою, у 2012 році Вищий адміністративний суд відхилив її скаргу. Суд зазначав, що внутрішнє законодавство гарантувало їй право вибору найбільш прийнятного медичного закладу й можливість висловлювати свої побажання щодо конфіденційності, і в будь-якому випадку право на приватність не може становити вищої цінності, ніж здоров'я матері і дитини. Посилаючись на статтю 8 (право на повагу до приватного життя) Конвенції заявниці скаржилися на те, що литовське законодавство не дозволяло медичним працівникам надавати допомогу при пологах у домашніх умовах.

У справі "ABUBAKAROVA AND OTHERS v. RUSSIA" ЄСПЛ констатував порушення матеріального аспекту статті 2 Конвенції (право на життя); порушення процесуального аспекту статті 2 Конвенції у зв'язку знеефективним розслідуванням обставин зникнення родичів заявників; порушення статті 3 Конвенції (заборона катування) у зв'язку із реакцією держави на зникнення родичів заявників та їх страждання у зв'язку з цим; порушення статті 5 Конвенції (право на свободу та особисту недоторканість); порушення статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб правового захисту).

Заявники, громадяни Росії, на час подій проживали в Республіці Чечня або Республіці Інгушетія. Вони є близькими родичами осіб, які зникли безвісти після незаконного затримання військовими. В кожній із заяв, об'єднаних у цій справі, події мали місце на території, яка перебувала під контролем військових сил Російської Федерації. Заявники не отримали жодних відомостей про зниклих родичів. У кожній зі справ заявники скаржилися на дії правоохоронних органів, в результаті чого було відкрито декілька кримінальних проваджень. Розслідування у кожній зі справ декілька разів зупинялося та відновлювалося знову; їх тривалість становила декілька років, проте результативність таких розслідувань не була достатньою. Заявники також зверталися до органів влади з заявами про отримання інформації про родичів та допомоги у їх пошуку, проте отримували лише формальні відповіді або ж не отримували їх взагалі.

Огляд підготовлено працівниками департаменту аналітичної та правової роботи Верховного Суду з використанням матеріалів, розміщених на веб-сайтах Європейського суду з прав людини.

Джерело: jurliga.ligazakon.net