Апеляція до вироку

Необхідність судового контролю за обмеженням прав і свобод громадян не викликає сумнівів. І що більше інстанцій до цього залучені, то краще. Особливо якщо йдеться про тримання за ґратами. Але як це забезпечити без законодавчого регулювання?

Свобода одних в інтересах інших

Конституційний Суд рішенням від 13.06.2019 №4-р/2019 розширив права обвинувачених, дозволивши апеляційне оскарження ухвал про продовження запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою. До цього часу Кримінальний процесуальний кодекс таку можливість заперечував: апеляційний суд міг змінити запобіжний захід лише після того, як провадження потрапить до нього на розгляд.

Певна логіка в цьому була б, якби не здібність правоохоронних органів використовувати процесуальні норми на свою користь. Адже після передання обвинувального вироку до суду органи досудового слідства фактично знімають із себе відповідальність за тривалість кримінального провадження. Водночас тепер уже суд має перебирати на себе як ризики можливої втечі обвинуваченого, так і забезпечення його участі в засіданні. А якщо суддя та прокурор дійдуть порозуміння, то обвинувачений може невизначений час залишатися за ґратами без суду і слідства.

КС певною мірою ускладнив таку практику, зобов’язавши Верховну Раду передбачити процедуру апеляційного оскарження цих ухвал «з урахуванням інтересів інших учасників провадження, інтересів правосуддя, зокрема, розумних строків розгляду справи». Втім, спірна норма — ч.2 ст.392 КПК — залишилася в силі, оскільки у рішенні не йдеться про втрату нею чинності. Але рішення КС апеляційним судам доведеться виконувати вже зараз.

Бажане чи нагальне?

Подібний підхід можна розцінювати по-різному, оскільки у практиці Суду не було випадків визнання неконституційними положень, які не зазначені в законі. На думку окремих експертів, у цьому випадку має місце тлумачення спірної норми, оскільки КС роз’яснив, які винятки з її дії передбачені Конституцією. Хоча з 2016 року він втратив право тлумачити законодавчі положення.

Інші вважають, що це було визнання неконституційною правозастосовної практики, що також є новелою. Адже в такому разі КС перебрав на себе повноваження Верховного Суду. З тією відмінністю, що він одночасно міг би не лише створити прецедент щодо розширення права на апеляцію на стадії судового розгляду, а й дати орієнтири судам, якими нормами у такому випадку слід послуговуватися.

Крім того, судді КС знову використали як обґрунтування своєї позиції рекомендації Венеціанської комісії, яка «вважає бажаним», аби окреме апеляційне оскарження ухвал щодо продовження тримання під вартою «було вирішене негайно», тобто до винесення рішення по суті. Мовляв, розгляд апеляційної скарги іншим суддею, який не санкціонував тримання під вартою і через це позбавлений упередженості на користь такого рішення, уможливлює виправлення помилки.

Із цим також важко сперечатися, але жодних посилань на практику та критерії, які застосовував Європейський суд з прав людини у подібних випадках, рішення №4-р/2019 не містить, а це значно ускладнює його реалізацію. Та й рекомендації ВК адресовані не органу конституційної юрисдикції, а законодавцеві.

Крім того, якщо слідувати логіці Суду, то не лише тримання під вартою, а й застосування домашнього арешту також має підлягати оскарженню, оскільки суттєво обмежує свободу обвинуваченого. Чи за відсутності підказки від експертів ВК цей вид запобіжного заходу не потребує уваги?

А як бути з правом на оскарження зміни запобіжного заходу? Адже КС установив неконституційність неможливості апеляційного перегляду саме ухвал про продовження тримання під вартою. А якщо суд першої інстанції змінив запобіжний захід на більш суворий або взагалі уперше його обрав під час судового розгляду, то формально така ухвала не повинна переглядатися?

Перегляд навпомацки

Отже, тепер апеляційні суди повинні приймати скарги на ухвали про продовження тримання під вартою обвинувачених, оскільки протилежне рішення, як констатував КС, суперечить Конституції. Так, є певна процедура апеляційного розгляду, якою, здавалося б, можна послуговуватися, але вона не пристосована до паралельних судових процесів. І доки парламент не врегулює ці питання, судам доведеться поламати голову над багатьма процедурними питаннями.

Наприклад, на якому етапі допустиме подання апеляцій? Після допиту свідків та експертів чи виходу суду для ухвалення вироку? Чи повинен апеляційний суд переглядати всі матеріали, зібрані на момент винесення ухвали про продовження тримання під вартою? Пункт 1 ч.1 ст.178 КПК зобов’язує суд, зокрема апеляційний, під час прийняття рішення про застосування запобіжного заходу «оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення». А ст.397 КПК зобов’язує через 3 дні після закінчення строку апеляційного оскарження надіслати отримані скарги разом з матеріалами кримінального провадження до суду апеляційної інстанції.

З одного боку, в розпорядженні колегії будуть ті самі матеріали, якими послуговувався суд першої інстанції, зокрема і при ухваленні рішення про продовження запобіжного заходу. Але, якщо колегія паралельно аналізуватиме докази, у тому числі їх належність та законність (а як інакше?), це буде очевидним втручанням у правосуддя. А якщо ні — порушить процесуальний закон.

Якщо в апеляційній інстанції щоразу переглядатимуть усі матеріали за стандартною процедурою, то цілком ймовірна ситуація, коли процес оскарження перетвориться на безперервний. Особливо з огляду на перманентні проблеми з доправлянням засуджених в обласні центри. Тож, доки апеляційний суд розгляне скаргу, може спливти строк дії ухвали про продовження тримання під вартою й буде прийнята нова. А це дає право знову її оскаржити.

До речі, а як має формуватися колегія в апеляційній інстанції для розгляду кожної наступної скарги? Щоразу нова? Тоді не вистачить суддів. А якщо та сама, то про яку неупередженість можна говорити?

Фактично найпростішим виходом із цієї ситуації буде відмова у відкритті провадження, що… також порушує Конституцію. І захист отримає підстави для звернення до касаційної інстанції, а потім і до КС. Коло замкнеться…

Тож завдяки потягу КС до законотворчої діяльності апеляційні суди тепер змушені навпомацки напрацьовувати практику перегляду ухвал про тримання за ґратами. Адже нардепи вочевидь не допоможуть їм у цьому, принаймні до осені…

Джерело ЗіБ